Я знайомий із фотографією з 90-х років — це був час, коли кожен кадр мав вагу, а процес був особливим ритуалом.

Моє перше знайомство з фотосправою відбулося завдяки батькові, який передав мені свою любов до цього мистецтва. Ми фотографували на старі радянські фотоапарати — «Зеніт», «Kiev» — ті, що здавалося, бачили душу моменту. Проявку плівки ми робили вдома у темній кімнаті, при червоному світлі лампи, а кожен знімок народжувався на наших очах у проявнику та фіксажі. Це був магічний процес, який навчив мене цінувати кожен кадр і кожну мить.

З часом на зміну прийшла цифрова епоха. З компактними «мильницями», першим «цифровиком» з 2 мегапікселями, і далі до сучасних бездзеркальних камер. Я знімав багато: події, портрети, повсякденні сюжети, пейзажі та макросвіт. Я вчився бачити крізь об’єктив щось більше, ніж просто кадр. Цифрова фотографія дала свободу, але водночас забрала частину тієї повільної, вдумливої магії, що була на плівці.

Останнім часом я знову повертаюся до витоків – до плівкової фотографії, яку зараз особливо цінують як частину культурної спадщини. Знімаю на кольорову та чорно-білу плівку, зберігаючи естетику минулого, але бачачи в ній нові сенси. Процес зйомки на плівку — це справжнє мистецтво сповільнення, де важливо не кількість, а глибина. Де кожен кадр — це вибір, кожне натискання кнопки — відповідальність.

А ще плівка дарує унікальні кольори, текстури та дефекти, які важко чи й неможливо відтворити у цифрі без втрати автентичності. Для мене це не просто ностальгія. Це живий, актуальний інструмент, який змушує дивитися уважніше, відчувати глибше.